Федір Бережний: Я не вірю, що мені 90

Я  вже чимало років знаю ветерана Великої Вітчизняної війни, учасника бойових дій тієї незабутньої для нашого народу пори, захисника Сталінграду Федора Федоровича БЕРЕЖНОГО. Людина з легенди, перед якою низько схиляється не лише наш колектив, а й всі, хто знає ветерана, хто працював з ним пліч-о-пліч, кому пощастило просто жити поряд з ним у своєму бутті. Тиждень тому, в неділю, 18 травня Федір Федорович відзначив свій 90-річний ювілей. Славна дата, якою доля нагородила цю людину. Дата, якій можна позаздрити кожному б з нас. Щиро позаздрити тому, що зроблено і здійснено такою особистістю, як він за свій вік.

Як мало, на превеликий жаль, залишилося в нашому житті таких людей, як Федір Федорович. Та додає сил те, що і в такому віці він зберігає невичерпний оптимізм, мудрість, світлий розум і закарбовану пам’ять про всі події свого такого нелегкого життя.

Пам’ять про своїх батьків, рідних, про свою матусю, босоноге дитинство, голодомор 1933 року, страшні роки на фронтах Великої Вітчизняної війни, пам’ять і добрі спогади про свою багаторічну працю у післявоєнний час на Одещині і на Кіровоградщині в галузі ветеринарної медицини і на педагогічній ниві. Тут у нас, на Олександрійщині, він і завершив свою трудову доріжку на посаді завідувача по ветеринарній санітарії Олександрійської станції по боротьбі з хворобами тварин.

Щоразу, коли зустрічаєшся з ним, немов набираєшся мудрості, досвіду, немов вмикаєш у себе якісь невідомі до цього джерела життя і прагнення жити, немов по новому осмислюєш своє життя і бачиш його сутність.

Здається, зовсім звичайна людина Федір Федорович БЕРЕЖНИЙ у свої 90 років. Та, певно, зовсім не звичайний, коли всі ці роки його Бог оберігає для всіх нас.

Про його біографію можна написати велику книгу. Але в цьому невеликому газетному слові    хочу зізнатися, що Федора Федоровича з його неабияким ювілеєм в минулу неділю прийшли привітати в управління ветеринарної  медицини в районі всі його колеги по роботі, рідні по душі, всі ті, для кого він був, є і залишається знаковою особистістю в житті. Це були і працівники управління, лікарні і найдорожча людина – син Сергій, і найбажаніші колеги – гості зі Світловодська Федір НАУМЧИК, Марина ШИНКАРЕНКО та Онуфріївки Микола БУХИКАЛО, Віталій БУХИКАЛО, і ветеран війни в Афганістані Борис БУГАРА, і колишній його керівник – Микола ГОЛУБ з дружиною і багато інших знаних людей, від яких розчулений ювіляр одержував безкінечні букети квітів, слухав привітання і поздоровлення, одержував грамоти і дарунки. Це було неабияк хвилююче, це неабияк щемило серце, а ще – душа проймалася гордістю за те, що, незважаючи ні на які існуючі на даний час в нашій державі труднощі,  разом зі своїм колективом вже вкотре  ми показали своє ставлення до ветеранів і як їх ми повинні шанувати, адже це наш святий обов’язок перед ними.  

У зв’язку з цим доцільно буде на завершення сказати кілька слів самого ювіляра: «Я не вірю, що мені 90 років. Я відчуваю себе щасливою людиною. А коли людина щаслива, коли всім задоволена, тоді і всім іншим вона бажає щастя і добра. Тож і я бажаю всім щастя і задоволення в житті. А ще – щоб у кожного з вас був такий щасливий ювілей, як у мене».

Начальник управління                                             С. Лум’яник