Ідентифікація та реєстрація тварин належить до сфер, в яких Україна має зобов’язання щодо імплементації актів ЄС.

Впровадження обов’язкової ідентифікації та реєстрації домашніх тварин (котів, собак тощо), в цілому відповідає підходу, який передбачено законодавством ЄС (зокрема, Регламентом ЄС 998/2003 Європейського Парламенту та Ради від 26 травня 2003 р. щодо вимог до здоров’я тварин, які застосовуються до некомерційного перевезення, домашніх тварин та до Директиви Ради 92/65/ЄС) та нормам Європейської конвенції про захист домашніх тварин, яку Україна ратифікувала 18 вересня 2013 року.

Відповідно до Регламенту, ідентифікованими вважаються тварини, які мають: систему електронної ідентифікації (імплантований мікрочіп). Документом також передбачає обов’язкову наявність паспорту, що має бути виданий уповноваженим органом у сфері ветеринарної медицини, який підтверджує щеплення тварини проти сказу.

Наразі в Україні такий механізм ідентифікації та реєстрації домашніх тварин не регламентований.

Разом з тим, до питання утримання домашніх тварин необхідно підходити комплексно: починаючи від надання тварині певного «статусу», продовжуючи чітко регламентованими умовами їх утримання та закінчуючи законодавчим закріпленням механізму реєстрації, контролю та відповідальності за порушення вимог законодавства. Наприклад, у Швейцарії домашні тварини набули статусу не тільки власності утримувачів, але й членів суспільства, інтереси яких мають бути враховані;.

Допоки власник не зобов’язаний щодо комплексу дій – він, з юридичної точки зору не несе відповідальності за їх невиконання.

В першу чергу, це стосується міри відношення до тварини та змогу нести за неї свідому відповідальність.

Зміни до вітчизняного законодавства

У серпні 2018 року Верховною Радою було зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ідентифікації та реєстрації тварин» № 9022.

Законодавчою ініціативою передбачено обов’язкову ідентифікацію та реєстрацію котів та собак шляхом присвоєння індивідуального ідентифікаційного номеру.

Процедуру реєстрації умовно можна поділити на дві складові: облік (реєстрація), тобто внесення відомостей про тварин в єдину базу даних (Єдиний державний реєстр тварин), та ідентифікацію – чіпування та отримання ветеринарного паспорта, до якого вносяться відомості про тварину і його власника.

Постало питання: навіщо це потрібно?

У відносинах власник-тварина документ корисний тим, що дозволить: підтверджувати право володіння, спростить пошук  власника в разі втрати або крадіжки тварини та нівелює можливість підміни при вивезенні тварин за кордон, на виставки тощо. Тож, свідомі власники самі зацікавлені в таких змінах.

У стосунках держава-власник запровадження концепції відповідального власника домашньої тварини дозволить ідентифікувати господаря та застосовувати норми щодо адміністративної відповідальності за недбале (жорстоке) поводження з тваринами.

Поширені випадки, коли собака здійснює напад на людину, а власник заявляє, що дана тварина йому не належить. Довести його причетність до випадку неможливо, відкрити справу — теж. Відповідно, господар-винуватець, залишається безкарним. Якщо ж собака чіпована, та зареєстрована в державному реєстрі то встановити власника можливо одразу.

Якщо тварина безнаглядна, то база даних полегшить пошук загубленого вихованця.

Таким чином, запроваджується можливість достовірно ототожнювати тварин та швидко знаходити власників втрачених, загублених та покинутих собак та котів.

У відносинах держава-суспільство закон повинен забезпечити епізоотичне благополуччя країни та попередження розповсюдження захворювань спільних для людей та тварин, зокрема сказу.

Тож,  наближення нас до Європи повинно початися з бажання дотримуватися законодавчих норм, спрямованих, в першу чергу, на забезпечення здоров’я та безпечного життя людини.